Menu
RSS
logo
Ви тутГоловна/Ресурси секцій/Місіонерство та відкриття церков/Ток-шоу «Місіонерство через соціальну роботу» [відео]

Ток-шоу «Місіонерство через соціальну роботу» [відео]

Ток-шоу «Місіонерство через соціальну роботу» [відео]

Соціальна робота є одним з найважливіших завдань помісної церкви. Але як вона суміщається з місіонерством і євангелізацією?

Ці питання на круглому столі в рамках СЄЛФ 2018 обговорювали його учасники: уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба, засновник і керівник служіння “Global Christian Support” Ярослав Малько, заступник єпископа Об’єднаної церкви ХВЄ Білорусі Леонід Бірюк. Модератор: Валерій Алимов.

Якою є роль соціальної місії?

М.К.: На мою думку, допомога дітям, допомога сім’ям є сьогодні пріоритетом служіння церкви. В сім’ях є величезна кількість проблем, і також є величезна криза лідерства. Церква може і повинна стати відповіддю для проблемних підлітків.

Леонід Вікторович, на Вашу думку, просто проповіді на вулиці достатньо, чи соціальне служіння має велике значення?

Л.Б.: На мою думку, тут міститься протиставлення, і, я думаю, це первинно неправильна постановка питання. Соціальна робота – це не те, що ми принесли просто їжу потребуючим. Тут потрібні різні підходи. Іноді соціальна робота є стартовою площадкою для євангелізації, залучення людей; іноді це йде разом; іноді навпаки, ми починаємо з євангелізації, а закінчуємо соціальною роботою. Соціальних проблем завжди вистачатиме. Якщо ми розберемося з бідністю, то нікуди не піде проблема взаємовідносин, руйнування сімей. На мій погляд, соціальна робота, буде завжди необхідна, і вона буде суміщатися зі справою спасіння людей. Іноді місії займаються або одним, або іншим, і це, як на мене, неефективно.

old hands

Я.М.: Я слухаю це і дивлюсь на воду в стакані. Нам всім відомо, що її хімічна формула Н2О, вона складається з двох хімічних елементів і завдяки цьому поєднанню все живе може жити. Для мене особисто точно так само об’єднуються воєдино місіонерство і соціальна робота. Я не уявляю, як може церква бути не соціальною, адже кожна людина сама по собі соціальна. Дві речі, на які хочу звернути увагу. Коли ти йдеш в якесь нове «неєвангелізоване» місце, є теорія і практика. Теорія говорить, що там всі тебе повинні чекати, але на практиці все цілком інакше: в людей повно своїх проблем і їм немає справи до тебе. І ось тут завдання місіонера: полюбити людей, яким він не потрібен, щось інвестувати в цих людей, в це оточення, а далі вже будувати Царство Боже.

«Ви сіль землі... Ви світло для світу... Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матв.5:13,14,16). Якими добрими ділами ми можемо і прославляти Отця Небесного, і досягати людей?

М.К.: Виходити слід з потреб людей. Є базові потреби людей: безпека, їжа, лікування, і сьогодні дуже багато сімей потребують цього. Це означає, що церква повинна стати відповіддю на цю потребу, і двері церкви повинні бути відкриті завжди, а не тільки в неділю в першій половині дня. Звісно, ми можемо сказати, що за це відповідають батьки чи держава, і ми можемо довго думати, хто ж стане відповіддю. Для мене дуже просто: якщо ти відчуваєш покликання служити таким людям, почни служити. Дуже часто діти ростуть з одним із батьків, який постійно на роботі, тобто фактично вони залишаються наодинці зі своїми проблемами. Уявіть цифри: 340 тисяч дітей травмується щорічно, це побутові травми різної ступені важкості. Покриваючи потреби, ми можемо прийти до виконання місії церкви саме на тій території, де вона знаходиться.

children vingette

Я.М.: Церква складається з людей, і дуже важливо, щоб кожна людина в церкві на своєму рівні відповіла на це запитання. Тому що є проекти різного рівня, але кожен проект розпочався завдяки тому, що одна людина почала на своєму рівні годувати дитину чи когось одягнула. Нам не потрібно «винаходити велосипед», адже всі соціальні проекти записані в Євангелії, і цих основ 4: нагодувати і напоїти, одягнути, відвідати і прийняти. На мій погляд, пастор кожної помісної церкви повинен розуміти, що його задача не тільки дати «хліб», але й спонукати членів церкви до активної роботи.

М.К.: Проблема сьогоднішнього часу: ми не бачимо тих, хто потребує допомоги. Дитина не прийде в церкву і не попросить допомоги. Найперше — це бажання знайти потребуючого і допомогти йому.

Л.Б.: Коли ми почали працювати в Індії, і почали одночасно соціальну роботу там, місцевий єпископ сказав: «Що ви робите, вони все одно помруть!» Через 15 років той самий єпископ вже вчив, що обов’язково потрібно нести Євангеліє, але разом з хлібом. У Венесуелі ми працювали з церквами в нетрях, і там є в церквах люди, які свідомо переселилися в нетрі, щоб служити іншим людям. Наша задача в країнах третього світу в тому, щоб мобілізувати помісну церкву. В Буркіна-Фасо 5000 церков, але вони сприйняли місіонерство так, що про потреби повинні турбуватися приїжджі місіонери, тому наша задача — навчити місцевих.

В основному євангельські церкви сприймають служіння як щось, що відбувається всередині молитовного будинку. Що можна зробити такого, щоб змінювати таку парадигму мислення в більшості служителів?

Л.Б.: Я думаю, завжди важливий контекст. Наприклад, у нас в Білорусі поняття оренди приміщення під служіння вже давно не існує, і ми вимушені купувати будівлі. В такому контексті ще складніше вивести людей. Проблема ще й в тому, що старше покоління розповідає, як було добре в 90-х рр., а нове покоління і не знає, як це було, і ця проблема в нас дуже гостро відчувається. В Африці є таке поняття «церква під баобабом», і в них взагалі немає проблеми, де збиратися.

Я.М.: Одна із задач таких форумів — це спілкування. В кожного з нас є свої «рамочки», в яких нам добре, але ці «рамочки» потрібно рухати, вивчаючи досвід один одного. Потрібно подивитися на світ навколо поза рамками релігійності.

М.К.: Я б порадив вийти із зони комфорту і почати служити людям. Неважливо, пастор ти чи служитель чи ні, повинна бути конкретна ціль. Сьогодні час професійного служіння. Люди, які відчувають біль, завжди є навколо нас, але чи готові ми бути відповіддю для них?

Л.Б.: Є такий індикатор залученості церкви в соціальному служінні — це її бюджет, тобто скільки відсотків бюджету витрачається на цю сферу. В нашій церкві це 30-35%. В цілому ж в світі витрачається на місіонерство і соціальну роботу близько 1,5%.

chapel snow

В мене відразу виникає питання фінансів. В кожного служителя виникає запитання: де взяти гроші? Наша стандартна відповідь: знайти американського спонсора. Що робити тим, в кого немає такого спонсора?

Л.Б.: Коли я став пастором церкви, на другому членському я сказав: «В нас стільки грошей на все, але вони у ваших кишенях». У нас раз в місяць є місіонерський збір.

Я.М.: Я повністю згоден з тим, що церква повинна починати з себе. Я керуюся таким принципом: будь-яка річ, якою ви не користуєтеся один рік, вам не потрібна. Потрібно брати і періодично переглядати свій гардероб. Ми також їздили від церкви працювати і половину заробітку віддавали.

М.К.: Я б запропонував інший підхід: віддай Богові найкраще. Ми дуже багато купуємо непотрібних речей. Краще ущемити себе в чомусь і купити потребуючому нову річ. Тому що іноді люди жертвують просто мотлох.

Л.Б.: З цього приводу єпископ церков «Асамблеї Божої» в Бангладеш сказав: «коли ти допомагаєш бідному, пам’ятай, що в нього є своя людська гідність».

М.К.: Якщо ви бачите себе людиною впливу, ви можете у своєму населеному пункті поцікавитися: який бюджет на місці витрачається на соціальну сферу? Якщо ви маєте програму, можете впливати на формування бюджету в соціальній сфері в вашому регіоні. Ми можемо або чекати, поки на чиновника, який розподіляє гроші в місцевому бюджеті, зійде осяяння від Духа Святого, або ж ми можемо цікавитися цим самі і впливати.

Багато хто шукає гранти, що ви скажете з цього приводу?

Л.Б.: Звісно, якщо ми працюємо на своєму рівні, це не заважає нам отримати допомогу грантів і міжнародних фондів. Це можливо, але тут дуже важливо дотриматися всіх умов. Тут є багато специфічних моментів, які потрібно враховувати.

money salary

Якщо ми говоримо про використання грошей, зокрема бюджетних, швидше за все це торкнеться сфери професіоналізму тих, хто несе служіння в церкві. Що б ви сказали з цього приводу?

М.К.: В будь-якій сфері потрібно прагнути професіоналізму. Взагалі зараз час професіоналів, зокрема і в служінні в церкві. Що б ви не вибрали, зокрема і в сфері фінансів, ви повинні стати фандрейзером, і цьому потрібно вчитися. Важливо вчитися. Я дуже часто зустрічаюсь з жахливою безграмотністю служителів, і мене це дуже часто лякає. Якщо я чимось починаю займатися, і я не вивчаю це, я витрачу впусту багато часу. Я за найвищі християнські стандарти.

Я.М.: Звісно ж, потрібно створювати нові форми і не боятися їх. Багато пасторів дуже вже хочуть, щоб на проекті обов’язково стояло ім’я церкви. Але пасторам потрібно не боятися проектів, навіть якщо вони не відразу принесуть плід — в підсумку все одно виграє Царство Боже. Навчатися потрібно, досліджувати, заглиблюватися, вивчати міжнародний досвід.

М.К.: Одну річ скажу: не називайте державних службовців чиновниками, це держслужбовці, їхня роль — це служіння. Вони зобов’язані служити людям, і дуже важливо наше правильне визнання. Ми не «шанувальники чину». Дуже часто вони себе бачать людьми, які бачать свій чин.

Пастор будь-якої спільноти, починаючи громадську роботу, бачить своєю ціллю ріст його спільноти. Які є аргументи за соціальну роботу в тому випадку, якщо навіть не бачить росту церкви?

Л.Б.: По-перше, біблійне обґрунтування того, про що ми говорили. По-друге, те, що називається «круги на воді»: коли ти кидаєш камінь, пішла хвиля і вона торкається різних сфер. Є сфери, які помітні, і ті, яких не видно. Повинна бути мотивація спасіння людей в цілому, а не тільки в своїй помісній церкві.

Які завершальні репліки ви б хотіли дати нам?

М.К.: Я б сказав просто: завжди час служити, але в Україні зараз унікальний час. З одного боку, дуже багато викликів і страждання. Хтось дивиться на це як на привід для депресії, а хтось — як на можливість для служіння. Уявіть собі, 36000 християнських церков в Україні — це величезний ресурс! Питання в тому, наскільки ми ефективно його використовуємо.

Я.М.: Я б хотів нагадати історію про доброго самаритянина. Один із висновків: всі люди, які потребуватимуть нашої допомоги, опиняться на нашому шляху, нам потрібно тільки звернути на них увагу.

Л.Б.: Золотий фонд наших церков — це люди. Потрібно не боятися вкладати в людей в церкві і поза церквою. Зайнятість людей в церквах невисока, а соціальна сфера дозволяє залучити таких, кого не залучиш на сцені.

Як можна запобігти відкриттю всіляких гріховних закладів?

М.К.: Зло завжди існуватиме, воно було і буде. Ми не можемо заборонити все. Найбільш ефективна робота — з дітьми дошкільного віку, закладаючи дитині основи цінностей і розуміння себе в цьому світі. Ми як церква повинні говорити про ефективні інструменти впливу.

Дану передачу було відзнято в рамках Східноєвропейського Лідерського Форуму 2018, що проходив 7 — 10 листопада.

вгору